Священний кліщ

Сиджу під деревом, читаю,
колосся - дальня далина
і яблук на гілках немає -
Ньютона доля - не моя.

Розлігся на траві, леу на пузі
і слиню пальці немасні,
спекотно  бо, лиш шорти-друзі
ще гріють тіло на мені.

Аж раптом, у районі паху,
зачухалось, пардон, мені
і відчуваю я початок краху
вздовж епідермісу спини.

"Ай, курва, кліщ вкусив,
як срака чешеться же ж, курва..."
Та ще усратися не встиг,
як у руці з'явилася курка.

Шикарна лапа із м'ясця,
про неї думав я секунди тому,
та звідки, курва, ясний шляк,
та курка?! Не піду додому.

Стає до болі інтересно:
"А шо то в сраці є за прищ?",
і мою думку тут понесло:
"То ж, курва є, священний кліщ".

Рішив я руки опустити,
хоч далі сіпалося око,
бо кроку я не міг ступити -
так срака чіхалась нівроку.

Я по пріколу загадав машину,
закрив я очі, курва - "Бац!" -
вже грію в шкірянім салоні спину
і розум втратити дістав я шанс.

Опанував себе і видихнув-вдихнув я,
не може бути, блять, ну нє,
ну як такая неосвічена свиня
дістала щастя літрове горнє?!

От став я, курва, президентом
і з вертольота срав на всіх
не скористатися моментом,
не зміг, бо, певно, був би гріх.

І все у мене є, катаюся у маслі,
як шпрота в соняшній олії,
але нестерпно чешеться і страшно
священний кліщ, що втілив мої мрії.

Я маю все, я - пуп Землі
і сцяю я на всі недолі,
того кліща вийняв мені
проктолог на ім'я Бертоллі.

Він клацнув кігтями охайно
і роздавив священного кліща
і каже: "20 тисяч баксів і негайно,
бо запихну назад того хруща".

Я по кишенях...поняв...заігрався
в кармані грошиків хуйня.
Грошима тими я засрався,
така хєрня от, ребятня.

Лежу під деревом я знову,
читаю Тютчєва роман,
не видно в полі вже корову
і вид весь закриває уркаган.

Ростуть дерева на стіні
із цегли і з соплєй повставші,
не впаде більше кліщ мені,
бо доля посміхається не завше.

Кінець-пиздець (Чорна гопота)

Пузатий місяць виліза на небеса,
він дню пиздець приносить непомітно,
та де пиздець, там вечора початок, звісно,
там виліза на землю чорна гопота.

Ті пацани - пиздець культурі
і всьому світлому - пизда,
бо чорна гопота, в натурє,
не буде "бля" ве нікогда.

Вони не люблять сильно умних,
їх філософія - пизда,
у сні упавших лість'єв шумних,
у них - душевна злагода.

О, Ніцше, Фауст, милий Ґьоте,
чи думав хто, коли й когда,
добро вселенське має проти
себе чорна гопота.

Віктор Ґюґо і Данте, де ви?
Хто вихід знайде? І куда?
Щоб в перевулку не зустріла,
не дала межи очі гопота?!

Підставив щоку, потім другу,
не стало ока, потім два,
позичив нирку, відірвали руку,
народні месники, ну де ви, бля?!

Колись казала бабця Ліна,
що "фініш - це по суті старт".
Настав пиздець і впав я на коліна,
а старт початку - не настав.

Заходить сонце в горизонті,
блищить вже на траві роса,
я мав життя, коли був на роботі,
пиздець принесла чорна гопота.

Подерев'янському

"Кругом хуйня, скрізь підараси" -
безсмертні класика слова.
"Як шось пиздять, то мімо каси" -
хотів в контекст додати я.

Пливуть, як мухи по гімні,
ідуть по світу підараси,
щоб замість пісні, вчить хуйні
усіх, хто влиється у маси.

На бочці - жирний підарас,
кричить, що інші - підараси,
він полум'яно раз-у-раз,
кричав-показував в бік траси.

Казали всі: "То все хуйня!
Ітак при владі підараси"
та жирний підарас кричав всім "Я
научу вас всіх, як треба красти".

Із жирних уст лилася рєчь,
народ все чотко й смачно хавав
і бомжуватий наш мудрець
давав всім те, у чому плавав.

Бомжом він був, бомжом лишивсь,
та став - володар дум гранітних.
Він поносив, а люд отим умивсь
і став він королем невмитих.

Крокують світом підараси,
на прапорі писало: "Всьо хуйня!"
і як правий був віщий класик,
що не продовжив сказані слова.